Виїхати без батьків, грошей і документів можливо? В Save Ukraine розповіли, як допомагають дітям покинути окупацію

«Діти в окупації намагаються бути невидимими» - Мирослава Харченко

Проблеми з документами не перепона

Мирослава Харченко повідомила, що раніше в росії дітям з 16 років дозволялось самостійно виїжджати за кордон. З 2023 року це можливо лише з 18 років.

«Це була чергова пастка, черговий трюк Путіна, за допомогою чого він намагався зупинити повернення українських дітей. Проте завжди є якісь варіанти. Ми можемо організувати повернення дитини до 18 років, забезпечивши належний супровід. Досвід у нас є», – запевнила Харченко.

Часто у дітей з окупованих територій нема українського паспорта, а іноді й свідоцтва про народження. За словами юристки, відсутність документів не перепона для виїзду.

«Якщо дитина втратила свідоцтво про народження або потрібна ID-карка, для виготовлення таких документівми можемо звернутися по допомогу до судової процедури. У нас є можливість їх передати на ту (окуповану – ред.) територію. Іноді ми з’ясовуємо, що є ксерокопія українського свідоцтва про народження. Цього в більшості випадків буде достатньо, щоб отримати в одному з консульств України так званий білий паспорт (посвідка громадянина України на повернення в країну – ред.). Також говоримо, які саме документи треба зробити перебуваючи ще в окупації», – розповіла Харченко.

Дещо складніше вивезти дітей, які народилися на окупованій території та не мають жодних українських документів. Але і тут Save Ukraine може допомогти.

«Такої дитини в українських державних реєстрах не буде. Але будуть на руках якісь окупаційні документи, наприклад медична довідка про народження. Цього та копії документів батьків нам достатньо, щоб звернутися в Україні до суду, визнати факт народження української дитини на українській території й отримати відповідні документи», – запевнила  юристка.

Одна з тисячі історій

В Save Ukraine розповідають як підготуватися до виїзду, зокрема правильно почистити гаджети. Подальший маршрут підлаштовують під кожну людину та її обставини, щоб уникнути ризиків. Юристка поділилася історією виїзду дружини військового з трьома дітьми.

«До неї додому одразу прийшли окупанти. Сказали «навіть не думай виїжджати. При першій спробі виїзду ми твоїх дітей відберемо, кинемо в інтернат, тебе зґвалтуємо, зафільмуємо на камеру». І як їй можна було не повірити в те, що вони говорять? Адже вона розуміє, що вона повністю у їхній владі. Вона знає, що ніхто не прийде на допомогу, бо це небезпечно», – розповіла Мирослава Харченко.

Та в певний момент терпець урвався та навіть погрози окупантів не зупинили жінку перед виїздом.

«Коли діти почали хворіти вона змогла зв’язатися з нами. Ми їй пояснили, як все відбувається, що ризики є, адже ти дружина українського військовослужбовця. Але пояснили, що в нас є досвід обходити ці ризики. І вона наважилася, довірилася нам. Ми їх вивезли, все прекрасно, вона зараз в Україні з дітками та чоловіком», – розповіла Харченко.

Підтримка після виїзду

Протягом всієї поїздки представники організації перебувають на зв’язку з людиною чи сім’єю, яка виїжджає. Після повернення в Україну маленьких переселенців і їх батьків забезпечують усім необхідним, зокрема житлом.

«Є можливість тимчасового проживання до шести місяців. Проте, якщо ми бачимо, що родина ще не готова покинути наш центр і жити самостійно, вони ще не стабілізувалися, бракує сил, щоб самостійно жити у нових обставинах, ми, звісно, продовжуємо нашу роботу з цією родиною. Окремо в нас є ще так звана соціальна квартира, соціальний гуртожиток, де проживають хлопці та дівчата, яким вже є 18, але вони повернулися самостійно (без батьків – ред.). Ми розуміємо, що вони так само потребують підтримки», – розповіла експертка.

Дітей вчать фінансової грамотності, готують до самостійного життя. Всім, кому допомогли виїхати з окупації, надають психологічну підтримку, проводять медогляди, допомагають надолужити освітні втрати.

«Часто реінтеграції перешкоджає те, що вони не знають української мови або спілкуються суржиком і цього стидаються. Їм здається, що за це будуть засуджувати. Задача дати зрозуміти та переконати, що їх тут люблять, чекають, не зважаючи на те, як вони спілкуються. Якщо ми розуміємо, що родина чи дитина була жертвою, свідком воєнних злочинів, то допомагаємо звертатися до відповідних правоохоронних органів і супроводжуємо у процесі всього кримінального провадження», – розповіла Харченко.

Під час супроводу дітям і їх батькам допомагають оформити необхідні документи та виплати.

«Державні виплати це 50 тисяч гривень на кожну дитину та близько 11 тисяч гривень від партнерських організацій. Також партнери допомагають отримати дітям планшети, одяг чи кошти на одяг. Звісно, гуманітарна підтримка відбувається протягом всього часу перебування в наших сервісах», – повідомила юристка.

Окупація травмує

Керівниця юридичного напрямку Save Ukraine повідомила, що в організації також допомагали виїжджати з Бердянська. Вона поділилася, що розповідають діти про життя в окупації.

«Ми нещодавно від одного з хлопчиків чули, що до батьків приходили та говорили «якщо діти не будуть ходити до російської школи, ми їх заберемо. А далі на свій розсуд будемо вирішувати кидати їх в інтернет або дитячу виправну колонію». Вони вже не батьків, а дітей вважають злочинцями через те, що вони не хочуть ходити в школу», – розповіла Харченко.

Вона зазначила, що життя в окупації травмує психіку. Діти, яких вивозять, намагаються залишатись непомітними. Адже звикли таким чином рятуватись від зайвої уваги.

«Вони знають, що за будь-який натяк на проукраїнську позицію можна вмерти, можна бути розлученим з батьками, батьків можуть катувати. І були діти, які розповідали що на їхніх очах били батьків, забирали їх, кидали за ґрати, а діти залишались самі. І тому діти розуміють, що кожна секунда перебування в окупації – це загроза. Тому що ти там абсолютно безправний, ти не можеш висловити свою думку, ти не можеш піти куди хочеш. Діти в окупації звикли намагатися бути невидимими, вдавати начебто тебе не існує», – наголосила Харченко. 

Експертка додала, що випробуванням для дітей є школа в окупації. Особливо коли поряд діти з проросійськи налаштованих сімей. Також вчителі прагнуть виявити учнів з українською патріотичною позицією.

«Оце стукацтво, як було при Радянському союзі, зараз дуже вітається. І кожна дитина, яка має проукраїнську позицію, вона кожну секунду боїться, бо не знає хто поруч з нею. Коли діти перетинають кордон ми питаємо «що ви відчуваєте?» І вони говорять, що я відчуваю що я вільна, я відчуваю свободу. Вони говорять, що тут легше дихати. Це від перших хвилин перебування в Україні», – поділилася Харченко.

Вона зазначила, що в першу чергу перед виїздом людей зупиняє страх невідомості, зокрема через інформаційну завісу. Жителі ТОТ не знають, яку допомогу можуть отримати, бояться засудження за роки життя в окупації чи переслідувань через російський паспорт. Звісно, зупиняє прив’язаність до рідного міста та дому.

«Дуже багато факторів, які змушують людей там залишатися. Це їхня домівка. Вони там народилися, виросли бігали гралися з друзями, пішли в перший клас, у когось там був випускний, у когось перше кохання, у когось якийсь песик і так далі. Це все важливо, це те, з чого складається життя. Наважитися це все кинути, перекреслити дуже тяжко», – запевнила Харченко.

Контакти Save Ukraine:

• 0 800 33 31 29 безкоштовно
• Telegram бот: @SaveUkraineOfficial
• info@saveukraineua.org