«Я дарую людям радість» – історія ювеліра Андрія Гадючка, який втратив майстерні через війну і з нуля відновив роботу у Дніпрі

Майстерні Андрія залишилися в окупованому місті, інструменти в руках чужих людей, але він зумів відродити справу у новому місті

Місяць в окупації

Андрій Гадючко зустрів війну у рідному Бердянську. Майстерні, які він роками будував власними руками, опинилися у місті, де вже з’явилися російські блокпости.

«Ми виїхали, коли саме безпосередньо у Бердянськ зайшли росіяни. Це було десь 26 чи 27 лютого. Ми місяць пробули в окупації, за цей час відчули всі «прєлєсті руского міра»», – згадує чоловік.

Життя швидко стало схожим на виживання. У місті перевіряли документи, допитували людей. 

«Хто ти, що ти, відкуди ти – це було постійно. Люди боялися ходити вулицями», – каже ювелір.

Попри власні труднощі, Андрій із родиною намагався допомогти тим, хто рятувався з Маріуполя. 

«До мене звернувся чоловік, якого я навіть не знав особисто. Він попросив забрати його дружину з двома дітьми з бази відпочинку. Ми поїхали, нагріли на мангалі води, щоб вони могли помитися, хоча б трохи відчули себе людьми», – розповідає Андрій.

Зрештою рішення виїжджати стало неминучим. 

«Ми вже бачили вибухи в порту, чули постріли. Тоді вирішили, що треба їхати. Скоординувалися з кумом, зібрали колону», – каже чоловік.

Колона складалася з шести автівок. 

«Три були наші, з бердянців, і ще три приєдналися з Маріуполя. Люди навіть дороги не знали, як їхати до Запоріжжя», – пояснює бердянець.

Спочатку до Токмака вдалося доїхати без перешкод, але далі дорогу перекрили. 

«Росіяни почали стріляти в повітря і не пустили нас через Василівку. Розвернули через Пологи і тоді почалося – 15 блокпостів, перевірка за перевіркою», – згадує ювелір.

Попри всі ризики, до вечора вони вже були у Запоріжжі. Там їх зустріли волонтери, надали ночівлю у дитячому садочку. Згодом родина поїхала до Дніпра. 

«Ми виїжджали з мінімумом речей: білизна, шкарпетки, зубні щітки. Думали, що це на два-три місяці, а вийшло вже майже чотири роки», – говорить він.

Втрата і новий початок

До війни Андрій мав дві майстерні: першу відкрив у Приморську у 2010 році, другу – у Бердянську у 2014-му. Там працював сам, поступово масштабував бізнес.

«Кожен стіл, кожен інструмент – це все робилося власними руками. Я вже відчував, що вийшов на інший рівень, що можу брати людей у команду, але все це довелося залишити», – каже ювелір.

У Дніпрі бізнес та життя довелося починати з нуля. 

«Єдине, що лишилося – це сторінки в соцмережах і дві руки. Колеги дали старий верстак, якісь поламані інструменти. Потроху, з ремонту прикрас, з простих замовлень я почав відновлювати справу», – згадує Андрій.

Соцмережі стали головним каналом для замовлень. Старі клієнти знаходили його онлайн, а нові приходили завдяки рекомендаціям. 

«Роботи вистачало завжди. Буває, люди чекали по два-три тижні, іноді й довше. Головне було не впасти у депресію. Бо все будувалося 12 років, і все втратив у один момент», – пояснює Андрій.

Прикраси як символ

Війна змінила не лише його життя, а й замовлення. Люди хотіли прикрас, які мали особливий сенс.

«Багато хто замовляв кулони з картою України, з тризубом. Це вже були не просто прикраси – це були талісмани. Люди носили їх, бо хотіли відчувати, що тримають з собою частину країни», – говорить ювелір.

Особливим для Андрія стало замовлення від дружин морпіхів, які чекали своїх чоловіків із полону. 

«Вони побачили мою модельку шеврона морської піхоти й одразу замовили 75 штук. Для мене це було щось більше, ніж просто робота», – каже Андрій.

Замовлення надходять тепер не лише з України, а й з-за кордону: Канада, США, Європа. 

«Є клієнти з Польщі, Чехії, Литви, Латвії, навіть з Дубаю. Люди виїхали, але продовжують замовляти. І це дає відчуття, що моя справа потрібна», – розповідає ювелір.

Попри нове життя у Дніпрі, думками Андрій часто повертається до Бердянська. 

«Це моє місце сили. Там море, там моя молодість. Дуже хочу, щоб його звільнили. Але поки це лише мрія», – каже ювелір.

Андрій каже, що його робота цінна для нього тим, що він дарує людям радість і об`єднує бердянців по всьому світу.