«Я фанат деокупації». Інтерв’ю з заступником голови Бердянської районної ради, військовим ЗСУ Віктором Дудукаловим

Шлях політика

Віктор Дудукалов у політиці вже 13 років. Він розповів, що почав цей шлях з молодіжної ради, коли міським головою був Олексій Бакай. Тоді, у 2013 році, Дудукалов звільнився з поліції та почав громадську діяльність.

«Вирішили реінкарнувати молодіжну раду при міському голові, а голова молодіжної ради повинен був стати членом виконкому. Ми качали це питання, ходили на сесії, самоорганізовувались. Моя громадська активність потім перейшла в політичну. Вже 2014 році я вступив в партію Петра Порошенка і мене було не зупинити», – запевнив Дудукалов.

Він впевнений, що прагнення брати участь у житті громади та активна позиція це результат виховання батьків і вплив дідусів. 

«В мене один дідусь комуніст і ще за радянських часів обіймав управлінські посади. А другий дідусь із заходу України. І от коли вони зустрічалися за столом, це було дуже весело. Я розумію, що в мені змішалося багато всього, це породило ініціативу, патріотизм. І десь у 2005 році на мене вплинула зустріч з дипломатом Геннадієм Удовенко», – згадав бердянець.

Як представник партії «Блок Петра Порошенка», Віктор Дудукалов підтримав курс до євроінтеграції та брав участь у місцевих Майданах. Каже, що це було покликом душі та совісті. 

Чепурний, Бакай, Пономарьов – хто друг, хто ворог?

Багато років Дудукалов працював у селах Чернігівського, Токмацького та Бердянського районів. Зізнається, що думав балотуватися до міськради, але ще не був до цього готовий. Він розповів, що не був прихильником тодішньої влади та навіть пропустив вибори міського голови у 2 турі, адже не підтримував жодного з кандидатів. Дудукалов поділився, в яких стосунках був з владою довоєнного Бердянська.

«Найкращі спогади про Чепурного. Нормальна людина, виходець з освіти, з сільської території. Хай ще радянського виховання, але та людина, яка змогла стати сучасною. Нас об’єднувала також любов до «Динамо Київ»», – згадав Дудкалов.

Натомість стосунки з Олексієм Бакаєм він описує як боротьбу старої та молодої гвардії. 

«Бакай, мабуть, найяскравіший представник саме старої гвардії, старих підходів і всього, що загальмувало суспільство. Ми з ним були в ворогах, він завжди намагався якось на мене вплинути, намагався зі мною сперечатись. Коли прийшла війна, він заблокував фінансування районної ради. Всі, хто працювали, жодної копійки не отримували, я в зокрема», – розповів бердянець.

Дудукалов запевнив, що не мав особистої взаємодії з колишнім народним депутатом Олександром Пономарьовим. Каже, що не мав з ним ані сутичок, ані дружби. Втім підтвердив, що Бердянськ не розвивався зокрема через нардепа та «політичні сутички» всередині міста.

Велика війна в маленькому місті

Бердянець розповів, що в перший день вторгнення поїхав на роботу – до РДА. Втім будівля була зачинена, порожньо було і у військкоматі. Посадовець так і не потрапив до свого кабінету, щоб забрати особисті речі та документи, адже після окупації міста райадміністрацію захопили однією з перших.

Дудукалов каже, що не отримав жодних інструкцій щодо своєї подальшої роботи в умовах воєнного стану. Тому він вирішив допомагати чим може. Одним з викликів став пошук дріжджів, яких не вистачало для роботи Бердянського хлібокомбінату.

Дудукалов згадав, що щодня виходив на мітинги протесту проти загарбників на Приморській площі та біля виконкому. Він поділився, що став неофіційним голосом окупованого Бердянська, коли ще в окупації дав коментар в ефірі телеканалу «Еспресо». 

«Цей дзвінок відбувається приблизно через 30-40 хвилин після того, як прилетіло по кораблю. Топ-контент, на який ми заслуговували, перший в історії України удар Точка-У по водному об’єкту. Я думаю, треба в ефірі, мабуть, казати про це, в Україні про це не знають. Я давав інтерв’ю без відео, але на весь екран режисери поставили мою аватарку з ФБ та підписали, хто я. І просто по всіх каналах, по всіх засобах масової інформації розлітається інтерв’ю. Після цього я, здається, в окупації вже був без інтерв’ю, було настільки стрьомно», – згадав Дудукалов. 

Посадовець почав знову розповідати в медіа про Бердянськ після виїзду з окупації наприкінці квітня 2022 року. Каже, наважився покинути місто, коли туди заїхали представники ФСБ.

«Всі ці шмони, віджим майна і так далі, це все мене торкнулося. Але, на щастя, тоді я вже покинув окуповану територію. Наша група залишилась на ночівлю в Зеленівці та познайомились з одним хлопцем, який розповів як можна проїхати. Маршрут звертав з траси, їхали селами, які реально ніхто не знає», – наголосив Дудукалов. 

Бердянець запевнив, що не міг допустити, щоб про наше місто забули. Ані міська, ані районна військові адміністрації майже не розповідали про події в окупації, тому Дудукалов вирішив робити це сам. Просто тому, що може.

«Я отримував зворотний зв’язок від людей, які десь в Канаді, в Європі або навіть в окупації. Кажуть, ми дивилися, клас, про Бердянськ десь кажуть. Тому що звучали інші міста. Ми чули про Мелітополь, Маріуполь. Моїм завданням було, щоб проб Бердянськ не забули. Не подобаються окупантам мої інтерв’ю та правда, яка там звучить. Про жахи окупації, про безлад, про безперспективняк і таке інше. Для них я терорист, укронацист і я цим пишаюсь, звісно», – наголосив Дудукалов. 

Мовчання військових адміністрацій Дудукалов називає злочинною бездіяльністю. Каже, що на Бердянщині було багато подій, про які мав знати світ. Але влада мовчала.

«Не тільки про Бердянськ, а хіба нема питань про Приморськ? Питання ж є та події там є. Є питання та події про Чернігівку. Там подекуди події відбувалися такі, що навіть бердянцям уявити складно. І щодо того, як поводилися з родинами, і щодо безчинств представників кавказьких спільнот. Про військові злочини просто сотнями тиша. Про це повинен знати світ. Про це повинні знати всі», – наголосив бердянець.

Дудукалов називає себе фанатом деокупації. Він запевняє, що вірить у звільнення міста. 

«У мене нотатка в телефоні ведеться фактично з березня, може квітня 22 року, які проблеми, що робити рано чи пізно. Щоб я привіз в Бердянськ, я б туди привіз людей. Ми повернемось у місто, в якому не буде людей. Якщо брати якісь ідеї, ми розуміємо, що водопостачання треба робити з нуля. Організація руху, паркування. Ми маємо робити картинку для туристів, для місцевих, щоб це було гарним містом», – зазначив Дудукалов.  

Навіть не вдома серед бердянців 

Попри небезпеку, вже чотири роки разом з сім’єю бердянець живе в Запоріжжі. Каже, що тут відчуває близькість до дому: фізичну й ментальну. Втім запевняє, що не хоче ставати місцевим жителем обласного центру.

«Дитина реально дитина війни, тому що син бачив прильоти, як летить і прилітає. Він перший, хто йде в укриття й дорослих тягне. Він є сумлінним учнем гімназії «Гармонія» (бердянський освітній заклад, який працює в Запоріжжі офлайн – ред.) Це для нас безцінно через офлайн, соціалізацію дитини і через те, що там теж дуже багато своїх викладачів, батьків, дітей. Бердянськ там звучить постійно, щодня. Тобто наша оболонка в Запоріжжі максимально наближена до Бердянська», – запевнив посадовець.

В 2024 році Віктор Дудукалов доєднався до Збройних сил України. Чоловік служить у бердянській частині військ ППО.

«Я маю три вищі освіти та близько десяти років досвіду у сфері управління на керівних посадах. Казали, що такі як я війську потрібні. По факту я знаходжусь у полях, по коліно в багнюці, по лікоть у солярці, але щасливий, радий, з бердянцями. Я сказав своїм командирам, що де буду потрібним, там нестиму службу та роблю те, що треба», – зауважив бердянець.

Дудукалов не хоче відпускати рідне місто. Він оточив себе земляками навіть у війську, він розповідає про нього всій країні та згадує про Бердянськ чи не щодня. 

«Це фестивалі, особливо останнім часом, концерти. Згадуючи ще своє дитинство, як йде потяг по Приморці або просто махати чувакам, які на ньому їдуть. Або згадувати, як босоногий хлопчисько розказував москалям, як проїхати на Косу на трамваї – така ж була міська легенда. Кожен вечір на Сьомому небі. Це one love. Таких спогадів у мене просто сотні й тисячі», – зазначив бердянець.