Як звучить Бердянськ у телефонній слухавці або «ти говори, але обережно»

Війна і окупація Бердянська не лише розлучили рідних людей. Вони забрали можливість навіть говорити з ними по-справжньому. Кожне слово тепер – ризик для тих, хто на тому кінці слухавки.

Про це нашій редакції BRD24 написала наша читачка. Вона поділилася, як уже три роки в розмовах з мамою вимушена стримувати все, що дійсно хоче розповісти, і обережно підбирати кожне слово.

— Привіт, мамо. Як ви там?
— Та нормально, нормально…

Її «нормально» — не брехня.
Просто в ньому заховане все, про що не можна сказати вголос.
Що вчора «на розмову» забрали дядька Івана.
Що ліки, які виписав «новий» лікар, — не підходять, а тих, що їй треба, — більше не продають.
Що нові сусіди уважно на неї дивляться і вже кілька разів запитували:
«Чого ж до неї не приїжджають діти?»
Що вона вже давно майже ні з ким дійсно нормально не говорила.

Я відповідаю мамі, що в мене теж усе нормально…
Моє «нормально» — про чергову безсонну ніч у коридорі.
Про те, що в школі в малих повибивало вікна.
Про друга, з яким уже кілька днів немає зв’язку.

Раніше ми з мамою могли говорити про все.
Тепер — переважно про погоду, здоров’я і яке цього року варення вона закриватиме.
Усе інше — доводиться обдумувати і говорити дуже обережно.

Так, за ці роки ми навчилися говорити і розуміти одна одну з напівслова.
Але від цього ще важче. Бо в нас забрали можливість говорити про все, що на серці.
Без страху, без пауз, без «а раптом слухають».

І все ж — ми говоримо. Навіть якщо просто: «Усе нормально».
І мріємо про день, коли знову можна буде говорити про все.
Без страху і напруги. Просто сказати:

— Привіт, мамо. Ми вдома, відкривай.