Бердянці трьома словами, або як земляки описують себе – опитування

«Бердянськ 24» вирішив дізнатися у земляків, як би вони описали себе трьома словами? і отримав десятки відповідей. Всі ці відповіді складають мозаїку характерів та уявлень про місто і його людей

Багато хто підкреслював силу і незламність бердянців.

«Вірні, незламні, сильні».

«Хоробрі, засмаглі, активні».

«Хоробрі, сильні і щасливі люди, які вірять у себе і своє щасливе майбутнє без москаля».

У цих словах не тільки портрет характеру, а й відчуття надії.

Інші додавали просте, але промовисте:

«Дуже гарні люди. Дай Бог Перемоги. Сразу будем там».

Окрема група коментарів була присвячена морю, сонцю й рибі – вічним символам Бердянська.

«Сонце, море, креветки».

«Дім, море, сонце».

«Бички, пиво, креветки».

Звучали й більш поетичні рядки:

«Бердянці – це люди соняшники. Тому що випромінюють сонячну енергію».

«Теплі, як море».

Ці коментарі показують, наскільки глибоко місто асоціюється з природою й відпочинком, з тією літньою легкістю, якої так бракує сьогодні.

Були й розлогі, образні описи.

«Коти (всі одного кольору), хованки (все цікаве заховане – де туристи не ходять, найцікавіше все знаходиться, я непосидюча пішла та знайшла), відпочинок (на будь-який смак: море, гори – в Бердянську є гори, активний, пасивний, можна відпочивати)».

Ще один коментар зберігає теплоту й смак дитинства:

«Люди, як люди, красиві гарненькі, худенькі, товстенькі, дружелюбні. А бичики, бичики – то які смачні смажені, той запах і смак ніколи не забути. Бердянськ це – Україна».

Не всі обмежувалися лише кількома словами. Дехто ділився цілими спогадами про атмосферу Бердянська.

«Гостинні – влітку приїжджали родичі, друзі, знайомі, всіх приймали, всіх вигулювали на Приморці, мазали кефіром обгорілі спини. Місцеві знали все і про всіх, хоча знайомого з сусідньої вулиці можна було не зустріти місяцями, але ти все одно знав, що з ним і як. Фраза «я пам’ятаю тебе, ти в нашій школі вчилася» переслідувала мене після закінчення ще кілька десятиліть. Смачна кухня – вона складалася з національних кухонь усіх, хто жив тут: українці, болгари, греки, німці, євреї та інші. А «колонські помідори» то вже був бренд!» – написала бердянка Ксенія Жирякова.

Її слова ніби повертають у довоєнний Бердянськ, місто, яке знали й любили багато людей. Хтось приїздив сюди відпочивати, хтось лікуватися чи навчатися, хтось працювати. Для когось Бердянськ був рідним містом бабусі, а для когось – запахом копчених ковбас або знайомим мастилом із АзМОЛу. У будь-якому випадку це місто залишало свій слід у пам’яті кожного, хто хоч раз з ним стикався.

Чимало відповідей наголошували на українській ідентичності бердянців:

«Бердянськ – це Україна».

«То є українці!»

«Щирі українські люди».

«Морські українці… але не всі».

Попри окупацію, люди чітко підкреслювали: Бердянськ – це частина України, і його мешканці – українці.

Прозвучали й суперечливі думки.

«В основному – торговці».

«Сепари в переважній більшості».

Але одразу ж були й протилежні голоси:

«Тих, що я знаю – пишаюсь знайомством з ними».

Дехто наголошував на різноманітності характерів:

«Три слова: всі дуже різні».

А хтось підкреслював світло й тепло, які бердянці несуть іншим:

«Від них віяло надією на краще, оптимізмом і щастям».

Разом ці десятки голосів творять багатоголосся. Навіть у найважчі часи в словах земляків звучить любов до рідного міста, відданість і віра в те, що Бердянськ знову буде вільним і живим.