Обрали бути вільними. Історія сестер з Бердянська, які понад два роки прожили в окупації

Сестри Євгенія та Марія (імена змінені з міркувань безпеки) прожили в окупованому Бердянську 2,5 роки. Вони бачили, як місто змінюється, як їдуть друзі, як наростають тиша, напруга та страх. Про те, яким стало життя в Бердянську після дворічної окупації, навчання в російській школі, чому вони обрали Україну та що хочуть сказати підліткам, які досі залишаються на ТОТ, читайте в інтерв’ю «Бердянськ 24».

Місто стало майданчиком для створення пропаганди

Дівчата виїхали з окупації коли їм було 17 та 21 рік. Провівши тривалий час під російським прапором, сестри запевняють – місто дуже змінилося. Євгенія каже, що у 2024 Бердянськ був порожнім і чужим.

«Пустим в тому плані, що майже не залишалось людей, з якими я могла зустрітись і отримати купу емоцій. Чужим, бо замість бердянців тепер були чужі люди. Вороги, які не бажають нам добра та хочуть зробити наше місто предметом пропаганди ворожої влади та майданчиком для знімання новин для російської влади, ніби вони прийшли сюди й усе стало добре», – зазначила бердянка.

Марія розповіла, що при кожному виході на вулицю відчувала страх арешту та обурення при зустрічі з російськими військовими. Вона яскраво пам’ятає понівечену інфраструктуру, комунікації та відверто жахливі товари за завищеними цінами.

«Вид Бердянська до 22-го року русня дуже активно псує або своєю бездіяльністю та недбалістю, або навпаки, показовою активністю для пропаганди чи звітів «нагору» кацапським шефам, що вони щось типу роблять. Це завжди дуже вбого виглядає», – наголосила дівчина.

Російська освіта як прикриття, українська – як небезпека для життя

Ілюстративне зображення на тему навчання в окупації (фото згенеровано Gemini)

Євгенія вимушено провчилася в російській школі два роки. За її словами, навчання було морально важким.

«Щопонеділка перед уроками треба було стояти під російський гімн, школу змінили на пропаганду «русского мира». Першим класам одразу нав’язували думку про «героїв добровольців сво» за допомогою введення додаткового курсу «орленок доброволец». Нам, старшим, показували сюжети з новин про те «як добре росія змінила Крим», показували окупований Крим, де історичні пам’ятки заміняють якимись надбудовами. Про окупацію нічого не казали, що місто «звільнили» теж не говорили. Тільки надсилали «подарунки» – канцелярію для школярів молодших класів і показували як «покращили» інші окуповані території», – розповіла дівчина.

Весь цей час Євгенія продовжувала онлайн навчання в українській школі. Ввечері, одразу після уроків у російській, вона робила домашнє завдання для обох шкіл.

«Робила завдання в українську школу, відправляла їх, а потім чистила історію браузера. І так щовечора. Бо боялась, що вночі до нас прийде перевірка. І ще паралельно готувалась до НМТ, це було велике навантаження», – зазначила переселенка.

Євгенія дуже боялася, що хтось дізнається про її навчання в українській школі.

«Я про це ні з ким в школі не говорила, але все одно було страшно. Ризики бути викритою, що мене заберуть у батьків і вивезуть невідомо куди на територію росії, ризики що батьків заберуть «на підвал». Величезні ризики, що хтось здасть тебе», – пояснила дівчина.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Марія вже була студенткою. Після окупації Бердянська вона продовжила навчання онлайн. Каже, що це, як і уроки в українській школі, було небезпечно. Адже будь-що може викликати підозру російських спецслужб.

«Я була вимушена регулярно видаляти чати з одногрупниками, викладачами, видаляти всі матеріали для навчання та знову їх шукати, видаляти історії пошуку. В принципі тримати телефон «чистим», якщо раптом мене зупинять на вулиці та захочуть перевірити. Оскільки навчання проходило в ЗУМі, потрібно було паралельно слідкувати через вікна, щоб не підʼїхала якась службова машина фесів або російських військових. Одним з моїх кошмарів було, що мене можуть забрати під час якоїсь пари, я б не встигла почистити цей інформаційний слід і захистити себе. З одного боку я хотіла отримати українську вищу освіту, але з іншого не ціною свого життя чи життя близьких. Тому кожен день навчання ти ніби випробовуєш на міцність свій світ, пощастить тобі сьогодні чи ні. У них є плани на місяць: скільки людей треба забрати на підвал і скільки треба «перевиховати» або вигадати їм кримінальну/адміністративну справу. Можуть просто назвати іноагентом і потім зробити що забажають», – запевнила бердянка.

Росія бреше в усьому

Ілюстративне зображення про брехню від окупантів (фото згенеровано Gemini)

Зараз Євгенія навчається в українському університеті. Вона переконана, що попри важкий виїзд з окупації, воно того варте. Переселенка хоче запевнити своїх однолітків, які досі залишаються на ТОТ, що в Україні на них чекають.

«Колись я сказала собі, що краще буду жити з постійними тривогами та ракетами над головою, аніж сидітиму в окупації під прапором тих, хто хоче знищити мою країну. Так і сталось, тепер я на вільній території України, під частими обстрілами, але тут багато наших земляків та друзів, які чекали на мій виїз. Пам’ятайте, росія бреше в підручниках з історії, в новинних сюжетах, ця країна бреше. Вони не хочуть нічого хорошого для нас, протягом всієї історії вони намагались привласнити наші знання та відкриття наших людей і нашу територію собі, вони хочуть знищити нашу ідентичність. Вони забрали у нас майже все на початку окупації, щоб потім дати щось гірше, щоб люди, у яких не було чим лікуватись та що їсти, брали та думали що це звільнення, це порятунок. Не вірте в цю пропаганду. Ви можете не вірити жодній країні у світі, але як співав Андрій Кузьменко «Ти сам собі країна, зроби порядок у своїй голові», – зазначила Євгенія.

Марія запевняє, бути підлітком в окупації дуже важко, ще важче не піддатися російській пропаганді.

«Я щиро захоплююсь історіями, коли молоді люди з окупованих територій приїжджають сюди (на підконтрольну територію України – ред.). Вони самостійно ще там, уявіть собі, враховуючи усі небезпеки, свідомо перейшли на український контекст і по піщинках шукали правду як усе було. Обовʼязково потрібно робити факт-чекінг просто всього, що ви чуєте в новинах, розвивати критичне мислення та вертатись до першопричин. Це саме той випадок, коли треба розплутати тугий клубок, яким огортають вороги. Орієнтуйтесь на справжні людські цінності. Бо ніхто не народжений бути в неволі, під вічним страхом і з культом смерті», – наголосила бердянка.

«З дитинства знала, що росія бажає нам тільки зла»

Євгенія розповіла, що майже всі проукраїнські друзі виїхали. Оточення дівчини складалося з тих, кому байдуже яка влада й тих, хто радів російській окупації. Втім для Євгенії, попри тривалий час у захопленому Бердянську, рф залишилась ворогом.

«Я обрала Україну, бо тут я виросла, це мій дім, який росія хоче знищити. Хто взагалі таке сприйматиме добре? Я з дитинства знала, що росія – погана країна, яка бажає нам тільки зла. Я бачила, у що перетворилось моє місто за роки окупації, я бачу що коїться через обстріли з містом, де я зараз живу. І при цьому хтось намагається мені нав’язати думку, що росія хороша країна», – наголосила переселенка.

Євгенія запевнила, що не повернеться додому до деокупації. Каже, що зараз це не той Бердянськ, в якому вона виросла.

«Я пам’ятаю місто до окупації, яке воно було щасливе, літнє. І я розумію, що навіть після звільнення воно не стане таким, як було. Бо залишиться ця тінь, цей шрам, який залишив йому час окупації, але я сподіваюсь повернутись туди», – поділилася дівчина.

Її сестра Марія отримала диплом бакалавра та влаштувалася на роботу. Каже, переселенцям навіть щоб стояти на місці, потрібно весь час бігти. Вона зазначила, що головна причина для виїзду з окупації – бажання бути вільною.

«Я народилась при незалежній Україні 2000-х. Мені були не відомі такі речі як черги за продуктами, дефіцит всього, приглушення свободи власного слова та що не можна показувати невдоволення владі, але так русню не хочеться називати, бо вони купка бандитів. Останнє й найбільш головне, що ти не можеш бути вільною людиною як до цього. Тобі треба вчитись бути обережною, слідкувати що саме та кому ти кажеш, хто це може почути, куди тобі не можна ходити та що не можна дивитись, слухати. Бо за це чекають увʼязнення та насилля. Ну і плюс я вперше відчула на собі оце ставлення від русні, що вони вважають українців нижчими за себе, недо людьми», – зазначила переселенка.

Дівчина наголосила, що багато бердянців є патріотами своєї країни. Для неї спогади про рідне місто назавжди розділилися на ДО та ПІСЛЯ. Вона запевнила, що не повернеться до окупованого Бердянська.

«Якщо хтось і далі тримається за російські наративи про нібито питому історичну належність Бердянська до росії, нехай куплять собі квиток в окупацію, поживуть там при русні. Щиро раджу їм цей досвід. Для мене перебування там це травматичний досвід. Мені подобається розповідати людям про життя там, бо інакше люди про це не дізнаються. Те що відбувається в окупації рідко буває в топі новин. Бо людям на вільній частині, які взагалі ніяк не дотичні до цієї теми, здається, що це десь далеко, що тут такого точно не буде, вони не хочуть себе засмучувати усіма тими жахами, які кояться там. А насправді емпатія та усвідомлене ставлення до проблем ТОТ це найкраще щеплення від руського миру. Бо в своєму місті тобі не хочеться триколор, мобілізації в росармію та репресій за те, що ти українець», – запевнила бердянка.