«Просто переселенець»: як найбільша група постраждалих стала найменш помітною.

Бердянка Анна розповідає, як переселенці поступово перетворюються на «невидиму категорію» — і чому це болить не менше, ніж втрата дому.

«Я прийшла на обстеження в лікарню. Привітна дівчина на рецепції питає, чи не належу я до пільгових категорій. Я уточнюю, хто в них вважається пільговиками і вже дістаю довідку переселенця. Однак «ВПО» в її переліку немає. Уточнюю, чи не входять до цього списку переселенці.
Дівчина відповідає: ні, просто переселенці не входять».

Цей короткий епізод яскраво змалював положення в якому, власне, й опинились переселенці. Статус ніби є, але його ні для чого недостатньо.

«Наша країна сьогодні переповнена «вразливими категоріями населення». Є військові, родини загиблих, маломобільні, малозабезпечені, багатодітні. Звісно, всім їм треба допомога. Але поруч із усіма є ще – переселенці. Найбільша група постраждалих, яка стала найменш видимою. Ми – вже давно не новина і не трагедія, просто реалії війни, її важкий тягар».

За ці роки система допомоги в країні дійсно розгалузилась – але не для всіх.

«Запускають нові програми – для тих, чиє житло зруйнували, для ветеранів, думають, як підтримати тих, хто повертається з-за кордону. 
А ми ніде не вписуємось.
Повертати нас не треба – бо ми й так тут.
Відновлювати житло теж – бо воно ж десь стоїть.
І виходить, система допомоги є, але ми їй не підходимо».

ВПО стала «незручною категорією» –  надто великою, щоб її ігнорувати, але й надто складною, щоб ефективно допомагати. 
Тому про неї просто мовчать.

«Ні, звісно, є якісь центри і хаби, а на папері, мабуть, точно є проекти допомоги й компенсації.
Але в житті – незручна тиша і тимчасовість, що надто затягнулась.
Ми давно навчились розраховувати лише на себе.
Ми знаємо, що справжнє розуміння і підтримку можемо отримати лише від таких, як ми самі.
Але все ще іноді дослухаємось до нових програм з надією почути там щось і про себе. Хоча б просто те, що нас помічають. Досі помічають».

Система допомоги справді існує. Але поки вона шукає «цільові категорії» – тисячі переселенців продовжують жити в статусі тимчасових.
Попри свої втрати і біль – вони працюють, волонтерять, допомагають. 

І, можливо, найбільша допомога, якої вони сьогодні потребують – це знати, що їх бачать і цінують.