«Те, що ми пережили, не можна просто забути». Історія бердянки Анастасії Чубенко, яка знайшла себе в Києві 

«Люди, які не пережили окупацію, нас не зрозуміють»

«По-перше, ні, воно не переболіло. І ні, ніколи не переболить, – каже Анастасія. – Мені так подобається, коли люди, в яких нічого не змінилося, кажуть, що вже треба було це пережити. Але як можна спокійно ставитися до того, що місце, в якому ти прожив більшу частину життя, у тебе просто забрали».

Спершу дівчина з родиною переїхала до Кривого Рогу, а згодом вирішила продовжити навчання і розвиватися у Києві.

«Мені завжди хотілося у велике місто, – зізнається Настя. – Бердянськ – це більше місце, щоб жити спокійно, коли ти вже дорослий. А я хотіла руху».

Її батьки відверто сказали: якщо хочеш їхати – їдь, але допомоги не буде. Тож у столиці Настя відразу почала шукати роботу. Першим місцем став магазин «Рошен», де вона працювала майже рік, а потім склала іспит і стала заступницею керівника у 19 років.

Творчість, робота і блогінг

Згодом Настя зрозуміла, що хоче робити те, що по-справжньому любить – створювати відео.

«Я завжди поверталася до зйомок. Ще з дитинства монтувала ролики для себе. Тепер розумію, що це – мій спосіб говорити через відео», – каже дівчина.

Своє перше відео про окупацію дівчина опублікувала спонтанно.

«Я вирішила виставити відео про те, що люди з не окупованих територій ніколи нас не зрозуміють. Воно набрало великі охоплення, і я зрозуміла, що мене можуть почути».

Після цього Настя отримала і підтримку, і хейт, але водночас багатьох нових підписників.

«Я зрозуміла, що це знак, аби продовжувати. Я не маю чіткої теми блогу, просто знімаю те, що болить або надихає».

Про упередження і дім

Дівчина пригадує, як під час пошуку житла відчула упереджене ставлення до переселенців.

«Було дуже прикро, коли ріелтор чи власниця квартири дізнавалися, що ми з окупованої території. Кажуть, що таких не люблять, начебто вони лишають безлад. А коли в тебе немає дому, і тобі не хочуть здавати житло, це дуже боляче».

Попри це Настя вірить, що сила людей з окупації у витримці й доброті. Вона згадує історію, як її подруга, ще перебуваючи в Бердянську, перерахувала гроші на подарунки дітям-сиротам:

«Мене це настільки зворушило. Дехто в Києві про таке навіть не чує, а там – серед страху й обмежень – люди залишаються добрими».

Місце сили і нове життя

Найбільше Настя сумує за морем і заходами сонця на Сьомому небі – місці, яке називає своїм найулюбленішим у Бердянську.

«Я завжди думала, що не люблю море, бо там медузи, водорості, сморід. Але зараз розумію, що це був мій прекрасний час, і я його люблю».

У Києві дівчина досі шукає своє місце сили. Каже, що найспокійніше їй у спортзалі:

«Навіть коли поганий настрій, я йду туди і розумію, що після тренування все буде добре. Це заряджає».

Сьогодні вона має сім’ю і роботу в креативному агентстві, займається зйомками та монтажем і вірить, що дім – це не про адресу.

«Я зрозуміла, що дім – це не матеріальне. Це там, де ти почуваєшся собою. А для мене зараз дім – там, де мій чоловік».

Цю публікацію було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Відповідальність за зміст публікації несе виключно ГО «Бердянськ 24» і вона у жодному разі не може розглядатися як така, що відображає позицію Європейського Союзу.
This document has been produced with the financial assistance of the European Union. The contents of this document are the sole responsibility of Public Organization “Berdiansk 24” and can under no circumstances be regarded as reflecting the position of the European Union.