Зв’язок із рідними в окупації ніколи не був простий. Проте останні місяці бердянці все частіше скаржаться на проблеми та блокування. Для багатьох родин це означає не просто незручності, а неможливість нормально почути рідних. Це історія бердянки Юлії про те, як з кожним новим обмеженням дім ніби стає все далі. І як вона намагається втримати цей зв’язок.
Всі імена героїв змінено задля їхньої безпеки
Колись Юля могла подзвонити бабусі у будь-який момент. Показати захід сонця, красиву вулицю чи свою нову сукню.
Тепер перед дзвінком вона пише коротке повідомлення: «я набираю».
І чекає.
Бо щоб просто почути рідних потрібно кілька VPN і десятки спроб.
Юля виїхала з Бердянська до Києва майже чотири роки тому. Її бабуся залишилась вдома. Весь цей час їхнє спілкування – це телефонні дзвінки, повідомлення і постійне підлаштування під нові правила.
– Зв’язок весь цей час був складним. То світла немає, то інтернет зникає, то їх «глушать». Тільки звикнеш до нових правил, а вони вже не працюють. Але останній місяць, щоб поговорити з рідними, треба просто пройти 9 кіл пекла.
Спочатку рятував VPN – каже дівчина. Проте потім почали блокувати і його.
Три роки чи не єдиною можливістю нормально поговорити з рідними був Telegram. Тепер і він працює через раз. Тому Юля з рідними почали шукати інші способи залишатись на зв’язку.
– Ми пробували «Imo», «BiP» – усе, що радили люди в соцмережах. Але навіть ці додатки то працюють, то ні.
Тепер у них із бабусею є свій графік. Вони телефонують одна одній приблизно в один і той самий час. І якщо дзвінка немає – починається тривога.
– Коли бабуся не виходить на зв’язок, стає дуже неспокійно. Бо ти не знаєш, що сталося. Може, просто не працює інтернет. А може – щось інше.
Нещодавно Юля майже тиждень не могла нормально поговорити з рідними.
– Я писала їм повідомлення. Вони їх бачили, але не могли відповісти. Повідомлення просто не відправлялись назад.
Каже, найважче у цьому всьому – навіть не сам поганий зв’язок.
А постійне відчуття невідомості.
– Ти не знаєш, коли знову зможеш почути рідний голос. І чи зможеш сьогодні взагалі. Щоб поговорити, треба набирати по декілька разів. І це вже щастя, якщо на третій спробі вдасться додзвонитися. Буває, ми можемо говорити 10–15 хвилин. А буває – зв’язок обривається щохвилини, і доводиться постійно передзвонювати.
За ці роки навіть звичайні речі стали складними.
Раніше Юля могла просто набрати рідних посеред дня.
Тепер перед дзвінком потрібно написати: «Я набираю», дочекатись, поки вдома увімкнуть VPN, і лише тоді спробувати поговорити.
– Найдивніше, що ти поступово звикаєш навіть до цього. До того, що дзвінок треба планувати. Що повідомлення може йти годинами. Що почути «алло» – це радість.
Останні роки постійно додають нові правила дистанції між людьми.
І з кожним таким правилом дім ніби стає трохи далі.
Але попри все, вони все одно продовжують телефонувати одна одній у той самий час. Переписуватись, коли виходить. Передзвонювати після обірваних викликів.
Бо коли не можеш бути поруч – навіть нестабільний зв’язок стає способом триматись одне за одного.
Love 
Telegram 
Youtube 
TikTok 
Twitter 
RSS 
Google