Від порту у Бердянську до ферми у Флориді. Історія Соф`я Нестеренко, яка почала нове життя у США

Флоридські поля, залиті сонцем, здаються зовсім далекими від рідного Азовського узбережжя. Тут, у Джексонвіллі, Соф`я разом із місцевими фермерами вчиться по-новому дивитися на сільське господарство. Вона підбирає культури, які здатні витримати спеку та вологість, консультує щодо правильного корму для свиней і корів, допомагає вирішувати побутові питання фермерів. 

«Це не ті масштаби, що були в Україні, – усміхається жінка. – Але це теж сільське господарство. Ми змінюємося разом із обставинами».

Жінка з нуля будує нове життя в іншій країні, але не відпускає минулого, бо минуле для неї це Бердянськ, портове місто, де вона народилася, виросла і зробила перші кроки у професії.

Про роботу в порту 

Соф`я добре пам’ятає свою першу роботу. Вона була інспекторкою з якості зерна у Бердянському порту. Підприємство було одним із найважливіших в Україні, адже сюди звозили зерно з усіх навколишніх областей. Масштаби були величезні – сотні тисяч тонн, які відвантажували на експорт.

«Ми працювали з продукцією Запорізької, Дніпропетровської областей, – згадує вона. – Це була справді глобальна ланка, яка годувала країну і давала відчуття значущості».

Саме там вона зрозуміла, що зернова промисловість її призначення. Згодом Соф`ю запросили працювати до Кривого Рогу. Але й там не втратила зв’язку з професією.  Жінка допомагала налаштовувати зернові лабораторії, впроваджувати систему безпеки харчових продуктів ХАССП, консультувала щодо формування експортних партій.

Війна змінила плани 

24 лютого 2022 року розділило життя навпіл. Бердянськ опинився під окупацією, порти перестали працювати для України, логістика зупинилася. Родина Соф`ї залишалася у Кривому Розі, але місто було під постійними обстрілами. Вона пам’ятає ночі, проведені в коридорах та бомбосховищах.

«Я народжувала в бомбосховищі, – розповідає жінка. – Це було страшно і ми розуміли, що небезпечно залишатися далі в цьому місті».

Рішення виїхати було непростим. Вони виїхали до Ізмаїла, де ще певний час працював річковий порт. Соф`я разом із колегами відкрила лабораторію і допомагала відвантажувати зерно вже річковим транспортом. Та згодом і цей порт почали активно обстрілювати, і можливість працювати зникла.

Складне рішення про виїзд з країни 

Коли стало очевидно, що безпечних місць в Україні майже немає, сім’я постала перед вибором. 

«Найстрашніше було вирішити виїхати, – каже Соф`я. – Ми залишали квартиру, машину, звичне життя, статуси. Це було дуже болісно».

У липні 2023 року вони вирушили до США. Вибір між Канадою та Америкою зробили свідомо, адже у Штатах більше можливостей для тих, хто має досвід у сільському господарстві. Так родина опинилася у Флориді.

Нове життя за океаном

Діти адаптувалися швидко. Старша донька за два роки вивчила англійську і з радістю ходить до американської школи. Молодший син охоче відвідує дитсадок. Для дорослих шлях виявився складнішим: мовний бар’єр, інша культура, потреба починати кар’єру з нуля.

Соф`я підтвердила свій диплом, планує розвиватися далі й сподівається знову працювати у зерновій промисловості – чи то на експорті, чи то на переробці продукції. Поки що вона допомагає знайомому фермеру, який має свиней, корів та овець. Разом вони розробляють повнораціонні корми, підбирають культури для посіву.

«Цього року у Флориді великий врожай кукурудзи, – каже жінка. – Дощі допомогли, і фермери тішаться, бо кукурудза вийшла дуже гарна».

Її чоловік працює автомеханіком. Родина поступово облаштовує життя, хоча думки Соф`ї все одно повертаються до рідного міста.

Попри все, Соф`я вірить, що Бердянськ буде звільнено. Вона пам’ятає його таким, яким він був колись – курортним, гомінким, повним туристів.

«Сьогодні там пусто, – каже жінка. – Але я впевнена що місто повернеться до свого життя! Засяє та запрацює з більшою потужністю! Бо це наше місто і воно повинно жити».