40 місяців полону. Під час останнього обміну до України повернулися морпіхи з Бердянська Артур і Владислав Шкеул.

Нашій редакції вдалося поспілкуватися з дружиною одного з них

Анастасія розповіла «Бердянськ 24», що її чоловіка Артура утримували в 10-й колонії Мордовії. За словами дівчини, це одна з найжахливіших в’язниць росії. Брат її чоловіка Владислав був у Суходольську Луганської області. Понад три роки з чоловіками майже не було зв’язку.

«Ми з Віолеттою, дружиною Владислава, постійно писали хлопцям листи. Я від Артура отримала два, а Віолетта зовсім нічого», – розповіла Анастасія.

Анастасія з Віолеттою їздили до Чернігова на кожен обмін в надії побачити своїх коханих. Цього разу омріяна зустріч нарешті трапилась.

«Кожен обмін чекала свого чоловіка, його брата та вірила, що зараз він буде. Ось-ось, ось-ось він буде вдома. Саме цей обмін я приїду і зустріну його. Дуже страшно, коли в полоні є хтось рідний. Чесно, я не знаю чи будуть у мене за все життя сильніші емоції, ніж у день обміну. Коли я побачила чоловіка, навколо ніби все завмерло. Я не бачила людей, я нічого не чула. Я просто бачу автобус, який їде, в ньому бачу свого чоловіка. Я бажаю всім, хто чекає, відчути ці емоції», – наголосила дружина військового.

Бердянка поділилася, що зараз чоловіки знов звикають до мирного життя, хорошої їжі та якісних медикаментів. Попереду у захисників обстеження та реабілітація.

«Артур говорить, що у нас зовсім інші люди, у нас зовсім інше небо. Що вдома він відчуває себе людиною», – зазначила бердянка.

Анастасія поділилася, що протягом всіх 40 місяців полону чоловіка її тримали кохання, віра та надія.

«Я дуже хотіла, щоб мій чоловік, його брат і взагалі всі хлопці просто жили своє життя та відчували себе людьми. І мені дуже хотілося, щоб вони були вдома. Бо зі слів обміняних ми знаємо, як катують, знущаються в полоні. Вчора обміняли тисячу тіл загиблих, серед них 5 закатованих з полону. Полон не опція життя. Тому, напевно, я через це не могла опускати руки, бо знала, що вони живі та хочуть додому», – наголосила бердянка.

Дружина військового впевнена, що рідним полонених не можна опускати руки, треба чекати й день обміну обов’язково настане.