«Інвалідність не вирок». Інтерв’ю з адаптивним спортсменом, бердянцем Володимиром Моісеєм

Як спілкуватися з людьми з інвалідністю? Чи готове українське суспільство та інфраструктура до збільшення кількості людей без кінцівок? В чому відмінність адаптивного спорту від паралімпійського та в чому його користь? Про це та багато іншого «Бердянськ 24» зі спортсменом s психологом Володимиром Моісеєм.

Як екологічно спілкуватися з людьми, які втратили кінцівку

Попри тривалу війну, на думку бердянця, суспільство досі не готове до здорового контакту з людьми з інвалідністю. Люди просто не знають, як правильно реагувати.

«Багато людей сьогодні, коли бачать когось з інвалідністю на кріслі колісному або ще якась ампутація, вони губляться, починають видивлятися в різні сторони, не знають з чого почати. В Бердянську ми розпочали напрямок інклюзивний спорт, брали діток і працювали в цьому аспекті. І я пам’ятаю, коли дітки заходили в зал, багато людей дивилися на них як в зоопарку. Оця штампованість у сьогоднішньому суспільстві, де на людей з інвалідністю дивляться як на людей якогось третього, нижчого рівня, людей, які нічого не спроможні. Тому я завжди кажу, стався до людини так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе», – порадив Моісей.

Психолог дав рекомендації, як правильно контактувати та спілкуватися з людьми, які мають інвалідність, зокрема ампутацію кінцівки.

«По-перше, дивитися на людину як на людину. Спочатку людина. Якщо ми маємо таке ставлення тут, всередині, якщо ми можемо про це говорити, то це вже як мінімум допомагатиме людині правильно інтегруватися в суспільстві.

Я повинен говорити з людиною на рівних. Неважливо, на кріслі колісному, на милицях або втрачена верхня кінцівка. Я дивлюсь в очі. Я намагаюсь говорити з повагою», – припустив чоловік.

Як людям з інвалідністю допомагає спорт

Володимир зазначив, що реінтеграції в суспільство людям з інвалідністю сприяють тренування, зокрема адаптивний спорт.

«Коли людина приходить у спортзал або на якийсь майданчик, особливо, якщо це чоловік і він спроможний хоч щось зробити, звичайно, до нього повертаються відчуття, що я знову можу бути сильним. Спорт допомагає людині приймати себе вже такою, якою є, з якими кінцівками або можливостями залишилася. Не дивитися як на обмеженість, а дивитися як на можливість. Тому саме адаптивний спорт, на мою думку, має правильну тенденцію допомагати військовим, цивільним людям, які пережили інвалідність», – запевнив спортсмен.

Володимир Моісей – рекордсмен книги Гіннеса по становій тязі, учасник фестивалю «Арнольд», який проходить за підтримки Арнольда Шварцнеггера, де став найсильнішою людиною з однією рукою. Зараз він активно підтримує тих, хто набув інвалідність. Володимир розробив авторську психологічну програму для людей, які втратили кінцівки, «Відновлення». Чоловік започаткував адаптивний вид бодибілдингу. Водночас він пояснив, чому не бере участь у змаганнях паралімпійців.

«Паралімпіада в якомусь моменті це люди, які народилися з інвалідністю. І я пишаюся подібними людьми. Але мені хочеться змагатися або з подібними до мене адаптивними спортсменами, або зі звичайними. Моя ідея показувати, що інвалідність це не вирок, що можна адаптуватися. Я до сьогоднішнього дня відчуваю себе звичайною людиною. Я прийняв себе таким. Як я кажу, втратив кінцівку, але не втратив гідність», – пояснив Моісей.

Володимир Моісей запевнив, що після деокупації Бердянська повернеться додому. Він має, що дати місту та його жителям.

«Це моє місто, це мої люди і я до цього ставлюсь дуже відповідально. Що я там буду робити? Все, що цей час робив: захищав права дітей, людей з інвалідністю, ветеранів. Звичайно, весь досвід, який я отримав, буду перевозити туди, бо там буде багато людей, які потребуватимуть допомоги».