«Останні обійми рідних». Історія бердянки, яка вже три з половиною роки не бачила свою сім’ю

Редакція «Бердянськ 24» отримала лист від підписниці, яка поділилась своїм досвітом війни. Дівчина кілька років не бачила рідних і не знає, коли знову зможе їх обійняти

«Я народилася в місті Бердянськ. Дитинство, юність і шкільні роки пройшли в рідному та мальовничому селі Новопетрівка. Це були безтурботні часи – школа, друзі, сім’я, усе, що створювало відчуття тепла і безпеки.

Після школи я вступила до Бердянського педагогічного університету. Паралельно з навчанням працювала в сфері обслуговування, яка в нашому місті завжди була чимось більшим, ніж просто робота. Це були нові знайомства, спілкування і маленькі літні історії, бо кожного літа Бердянськ оживав від туристів, а восени знову ставав затишним і тихим, лише нашим.

Чотири роки університету пролетіли непомітно. Я отримала диплом, ще рік працювала, а потім вирішила спробувати щось нове і поїхати до Польщі. Це рішення далось нелегко, але я була впевнена, що це правильний крок. Зробила паспорт, відкрила візу, забронювала квитки. 30 листопада 2021 року я поїхала з рідного дому з чудовим настроєм і мріями про новий етап життя.

Того дня я попрощалася з усіма і сказала мамі:

«Мамо, не плач, будь ласка. Я в травні вже буду вдома, час швидко пролетить».

Я їхала з упевненістю, що через пів року повернуся додому.

Зараз 2 серпня 2025 року і я досі не бачила своїх рідних.

Ті, хто кажуть, що не болить, помиляються. Дуже болить. Вже три з половиною роки я не бачила свою сім’ю. Кожного дня я подумки повертаюся до них, кожного дня згадую той останній день в обіймах рідних. І кожного дня вірю та надіюся, що ці обійми повторяться.

Я дуже хочу, щоб цей день настав якомога швидше».