Відео про бердянців

Як наважитися на зміну професії, коли твоє рідне місто в окупації, а життя доводиться будувати з нуля? Героїня нашого сюжету - Наталія з Бердянська. Переїхавши до Хмельницького, вона пройшла шлях від продавчині до регіональної керівниці великої мережі, але зрештою залишила стабільність заради дитячої мрії.

Голова громадської організації «Сильні, бо вільні» Ігор Чорний вже багато років займається евакуацією людей з прифронтових громад. Волонтери щодня ризикують життям заради інших. Ігор Чорний поділився з «Бердянськ 24» чи воно того варте.

Історія бердянської медикині Марини Захарової – це шлях від передчуття катастрофи до глибокої особистої втрати та пошуку нового дому в Європі. У відео Марина розповідає про складну адаптацію української переселенки в передмісті Магдебурга.

Олена Собко більшу частину життя прожила в Полтаві, але кожне її літо належало Бердянську. Дівчина підрахувала – якщо скласти докупи весь цей час, вийде, що в місті біля моря вона провела 2,5 роки.

Це архівні записи ефірів бердянського радіо «Азовська хвиля», які звучали у місті в перші дні та тижні повномасштабного вторгнення росії у 2022 році

Андрій Маджаров – двічі ветеран. Бердянець брав участь у колишньому АТО, а напочатку повномасштабного вторгнення долучився до Збройних сил України. Зараз земляк не воює, але веде активну громадську діяльність. Про перші бої великої війни, про справу Пономарьова, виступ у Європарламенті та життя переселенців Маджаров розповів в інтерв’ю «Бердянськ 24».

До початку повномасштабного вторгнення Наталя жила в Дніпрі. Але з хлопцем вирішили переїхати в більш безпечний Хмельницький.

«У мене все добре», – цю фразу Сергій казав мамі – пані Людмилі, аби вона не переживала.

Наш герой провів рік у російській неволі, а сьогодні вже три роки як будує своє життя у столиці. Це матеріал про те, що адаптація не означає стерти з пам’яті все пережите, а вміння зробити свій біль частиною досвіду, над яким можна навіть посміятися. Ми розібрали кейс успішного повернення до цивільного життя, де є місце для планів, спокою та незламного зв’язку з рідним Бердянськом, який завжди залишається в серці.

Для тих, хто виріс у Бердянську, море – це не просто краєвид, а внутрішня опора. Юлія переїхала до Вінниці, рятуючись від війни, але так і не змогла звикнути до тиші без шуму хвиль. Це історія про те, як звуки моря в навушниках, басейн та поїздки до Одеси стали для неї способом зберегти зв’язок із домом і не зламатися на новому місці.