Відео про бердянців

Щодня в соціальних мережах ми бачимо як люди неконструктивно висловлюються щодо один одного, а точніше виливають свій негатив, гнів та навіть ненависть. Чому та звідки виникає ця потреба – писати іншим які вони недолугі, ображаюсь зовнішність та виплескуючи жовч. Чому це «підгодовує» таких людей та як з ними боротися? Та чи варто взагалі вести боротьбу чи легше просто ігнорувати чи заблокувати? Конструктивні та корисні поради на цей рахунок дає коучка Вікторія Кравчук.

Оксана Степанчук вже багато років не живе в Бердянську, але досі вважає його своїм єдиним домом. Як дружина військового та мати доньки-підлітка вона впевнена, що війна не має зупиняти наше життя. Опанувати себе та смакувати життя їй допомагають заняття з танців і йоги. Жити повним життям вона навчає й інших жінок. Водночас Оксана волонтерить - допомагає бригаді свого чоловіка. Про те, як знайти баланс і не втратити себе дивіться в повній версії відеоінтерв'ю.

Психологиня Антоніна Ковшун пояснює, чому так буває, що відчуває людина в такому стані і як із цим бути. Це природна реакція на війну, втрати і біль.

Бердянка Оксана Степанчук – тренерка з йоги та танців, яка живе у Коростені, а її чоловік третій рік боронить Україну. Вона збирає кошти для військових, організовує благодійні заходи й щодня тримається заради нього, доньки і себе. Її танець не про сцену, а про силу.

Колись ми мріяли про самореалізацію, великі проєкти, подорожі й кар’єрні сходи. А сьогодні хочемо просто мати дім, бути поруч із близькими й не чути сирен.

Ірина Дєдушева – журналістка, гендерна експертка й дружина військового. На початку повномасштабної війни разом із чоловіком вона евакуювалась із Києва до села на Вінниччині. Згодом подружжя повернулося до столиці – працювали, волонтерили, трималися одне за одного. А потім він пішов на фронт. Це історія про людей, які не здаються. Які вміють любити й жити навіть тоді, коли світ навколо тріщить по швах.

Після повернення з війни багато військових опиняються в новій реальності – з тиском від суспільства. Те, що мало би бути безпечним тилом, іноді перетворюється на простір нерозуміння.

Анна Жук залишила окупований Бердянськ ще три роки тому. Вона перебралася на Одещину, але так і не змогла назвати нове місце домом. Втрата, евакуація, гіркий досвід переселенства – усе це стало поштовхом для створення спільноти підтримки «Свої». Тут жінки, які також змушені були залишити рідне, можуть знайти розуміння, силу й надію на повернення.

Ми вчимося триматись. Збираємо себе в кулак та ігноруємо втому, біль, напругу, але тіло не забуває. Воно пам’ятає все – нічні тривогам та обстріли, втрату дому, страх, хвилювання тощо.

Олена Коваль прикордонниця з Бердянська, мама двох дітей і дружина українського захисника. Олександр вийшов у російський полон в 2022 році у Маріуполі. Відтоді життя Олени розділилося на «до» та «після». Про рідне місто, події в Маріуполі напочатку вторгнення та боротьбу Олени за свободу чоловіка дивіться в інтерв'ю «Бердянськ 24».