Відео про бердянців

Олена Собко більшу частину життя прожила в Полтаві, але кожне її літо належало Бердянську. Дівчина підрахувала – якщо скласти докупи весь цей час, вийде, що в місті біля моря вона провела 2,5 роки.

Це архівні записи ефірів бердянського радіо «Азовська хвиля», які звучали у місті в перші дні та тижні повномасштабного вторгнення росії у 2022 році

Андрій Маджаров – двічі ветеран. Бердянець брав участь у колишньому АТО, а напочатку повномасштабного вторгнення долучився до Збройних сил України. Зараз земляк не воює, але веде активну громадську діяльність. Про перші бої великої війни, про справу Пономарьова, виступ у Європарламенті та життя переселенців Маджаров розповів в інтерв’ю «Бердянськ 24».

До початку повномасштабного вторгнення Наталя жила в Дніпрі. Але з хлопцем вирішили переїхати в більш безпечний Хмельницький.

«У мене все добре», – цю фразу Сергій казав мамі – пані Людмилі, аби вона не переживала.

Наш герой провів рік у російській неволі, а сьогодні вже три роки як будує своє життя у столиці. Це матеріал про те, що адаптація не означає стерти з пам’яті все пережите, а вміння зробити свій біль частиною досвіду, над яким можна навіть посміятися. Ми розібрали кейс успішного повернення до цивільного життя, де є місце для планів, спокою та незламного зв’язку з рідним Бердянськом, який завжди залишається в серці.

Для тих, хто виріс у Бердянську, море – це не просто краєвид, а внутрішня опора. Юлія переїхала до Вінниці, рятуючись від війни, але так і не змогла звикнути до тиші без шуму хвиль. Це історія про те, як звуки моря в навушниках, басейн та поїздки до Одеси стали для неї способом зберегти зв’язок із домом і не зламатися на новому місці.

Юлія - художниця-аматорка, картини якої залишились в окупації. Дівчині й досі це болить, бо в кожну роботу вона вкладала частину себе.

Бердянка Катерина за час повномасштабного вторгнення разом з чоловіком поміняла кілька міст, а зараз живе в Києві. Місто для неї надто велике та шумне, але воно дало можливості - нові знайомства та друзі, робота та клієнти. Та все ж в серці живе віра, що одного дня вона повернеться в гості до Бердянська та знову побачить море, якого їй дуже не вистачає.

Для багатьох українців втрата дому стала найтяжчим випробуванням, і Олеся Луніна не виняток. Як і більшість мешканців окупованого Бердянська, вона була змушена покинути рідні стіни й шукати себе на нових дорогах. За чотири роки великої війни географія її життя змінювалася п’ять разів. Олеся навіть намагалася розпочати все з чистого аркуша в Польщі, проте поклик серця виявився сильнішим – вона повернулася в Україну, щоб бути поруч із чоловіком, який став на захист держави.