Відео про бердянців

Бердянка Катерина не тікає від туги, яку відчуває за домом. Вона дає собі можливість проживати її: дивиться відео в тік-тоці про рідне місто, плаче, а тоді з новими силами рухається далі. Про переїзди, тугу за домом та роботу в бьюті-індустрії – дивіться в сюжеті.

Олеся Пшенична – дружина полеглого захисника Антона «Гомера» Пшеничного. Життя воїна обірвалося в Торецьку 13 березня 2025 року – лише за п’ять днів до того, як йому мало виповнитися тридцять один.

Бюст Леніна в центрі міста, “90-ті” від окупаційної влади і уроки про жахи окупації… від окупантів. Цього тижня — не просто новини, а про те, як Бердянську намагаються змінити сенси і реальність. І що залишається, коли переписують навіть історію.

Аня – СММ–фахівчиня у великій б’юті-компанії, яка перетворила свій досвід переселенки з Бердянська на внутрішню силу та професійну стійкість. Виїхавши з окупації в червні 2022-го, вона пройшла шлях від стресу через величезні столичні відстані до повного прийняття ритму Києва, де сьогодні будує кар’єру, створює креативний контент та знаходить нові сенси в комунікації.

Цього тижня: про депортації, заборону повернутись додому і життя, в якому ти більше нічого не вирішуєш. А також - про бердянців, які навіть після виїзду не можуть вплинути на найважливіше.

Це бердянський художник Володимир Жарков. Він писав картини з морськими краєвидами з далеких 90-х, багато їздив на велосипеді та жив своє краще життя. Але війна змінила все. Нині пан Володимир разом з дружиною проживає в Ворохті, море змінилося на гори не лише в реальності, а й на холстах. Це бердянський художник Володимир Жарков. Він писав картини з морськими краєвидами з далеких 90-х, багато їздив на велосипеді та жив своє краще життя. Але війна змінила все. Нині пан Володимир разом з дружиною проживає в Ворохті, море змінилося на гори не лише в реальності, а й на холстах. Детальніше про митця дивіться в нашому сюжеті

Цього тижня — про тиск за українські символи, вироки за зраду та небезпечні узагальнення про ціле місто. А також про бердянців, які зустрічають Великдень у різних містах, але продовжують тримати зв’язок із домом.

Марина виїхала з Бердянська за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення. Жінка каже, що інтуїтивно відчула біду, тож зібрала валізи та поїхала до доньки в Київ.

Настя каже: її дім там, де чоловік. Та попри адаптацію до нового життя, дівчина мріє поїхати до рідного Бердянська, погуляти біля моря та насолодитися закатами сонця.

Наталія живе в Києві вже двадцять років, проте щиро зізнається: стати «своєю» у столиці їй так і не вдалося. Жінка навіть роздумувала над тим, щоб повернутися до рідного Бердянська. Вона й досі дбайливо зберігає квиток «Бердянськ – Київ» та плекає мрію, що одного разу він знову знадобиться їй для подорожі додому.