Чергова історія від підписниці, яка перебуває в окупованому Бердянську.
Двоє у формі з автоматами вихідними ходили по ринку біля «Соняшника». Голосний ржач, примітивні шуточки і максимальне бажання звернути на себе увагу. Чомусь здалося, що ці недовго в Україні, але все вже добре зрозуміли.
Намагаються залучати до розмови оточуючих. Але виходить слабенько.
В якийсь момент «А что: при росии то намного лучше, чем при хохлах?». І знаєте: майже жодної реакції. Люди просто намагаються ігнорувати малохольних. Пара відповідей «да, получше». Але, видно, що це заради того, щоб відчепилися і більше нічого не питали.
Автоматники хоч і тупуваті, але по обличчям і натягнутим посмішкам все розуміють. Кидають ще кілька голосних образливих фраз вбік України, так, щоб зачепити, щоб всі почули. Знову не отримують бажаної реакції і йдуть собі далі.
Вони все прекрасно усвідомлюють. Вони відчувають, що бердянці в переважній масі їх не сприймають. І ніколи не приймуть. Не можна змусити любити вбивць і тих, розлучив із найдорожчими.
Звертаюсь до тих, хто поїхав. Не думайте, що час якось зламав тих, хто залишився в Бердянську. Адаптувалися під умови окупації, щоб вижити, але внутрішньо майже нічого не змінилося.
Ці падлюки тут постійно якісь збори під їх прапором влаштовують. Так от: якби туди не зганяли школярів, бюджетників та пенсіонерів – вони б і десяток калік не зібрали. А тепер згадайте українські мітинги на початку окупації. Повірте: якби зараз дозволили – співвідношення було б 100:1 на користь України. І вони це знають. Точно знають.
