«Коли там знову риба?» Як бердянець привчив нових друзів до азовської кухні.

Після початку війни тисячі бердянців опинились у різних містах і країнах. Разом із ними туди переїхали і маленькі частини рідного міста — у спогадах, словах і навіть у кухні. Це історія про те, як один бердянець привчив своїх нових друзів до смаків Азовського моря.

Усі імена змінено задля безпеки героїв.

Коли Олексій переїхав до маленького міста на Заході України, він досить швидко там облаштувався і знайшов гарних друзів. І так само швидко зрозумів одну річ: місцеві дуже мало знають про його Бердянськ і Азовськеморе.

«Ніхто з моїх нових знайомих там ніколи не був. Дехто навіть не дуже розумів, де саме знаходиться Бердянськ. Для багатьох це просто точка на карті. Але не для мене.»

Олексій каже, що завжди розповідає друзям про рідне місто. Розказує про улюблені місця, показує фото. І обіцяє, що колись – обов’язково покаже його вживу. А поки що – знайомить із містом по-іншому. Через їжу.

Першим експериментом стала сушена риба, яку Олексію вдалося дістати через знайомих. Реакція друзів була обережною.

«Вони дивились на неї трохи підозріло, — сміється він. Все-таки більше звикли до дерунів і вареників, ніж до таранки. Але потім розсмакували».

З часом це стало маленькою традицією. Коли Олексію вдається дістати сушеної риби – він одразу кличе друзів у гості. Якщо її немає – готує вечерю з вареної картопельки й оселедця.

«До цього вже всі звикли. І тепер самі питають: «коли там уже в гості на рибу?»».

Хлопець каже, що раніше навіть не помічав, наскільки море було частиною щоденного життя бердянців.

«Чесно кажучи, я навіть не думав наскільки тісно було пов’язане з ним життя. Задумався про це лише тут, де нічого цього немає. Коли ти далеко віддому, будь-яка знайома деталь стає чимось більшим».

Тепер його друзі вже знають: