З думками про море. Чого найбільше не вистачає бердянцям в переселенстві

Жодна затишна орендована квартира не здатні дати спокій. Бердянці в один голос повторюють, що дім – це особисті речі, фотоальбоми, родинні спогади та атмосфера безпеки. Одна з бердянок емоційно зауважила, що море є базовим налаштуванням для кожного корінного жителя, але зараз понад усе не вистачає саме свого дому та всього, що в ньому залишилося. Адже там пройшло все свідоме життя.

Чимало людей скаржаться на виснажливе відчуття тимчасовості. Дехто відверто пише, що вже котрий рік поспіль живе на валізах з єдиною мрією про повернення. У чужих містах їм бракує елементарного – знайомих побутових зручностей, близьких людей поруч, а головне, внутрішнього спокою та звичайної мирної тиші.

Запах лиману, крик чайок і креветки

Окремий пласт ностальгії, яка об’єднує всіх земляків – це унікальна природа та колорит рідного міста. У коментарях люди щомиті згадують Азовське море. Його тепла вода, шторми та солоний прибій постійно сняться в переселенстві. Мешканці сумують за місцевими гастрономічними стравами зі знаменитими бичками, бердянськими креветками та свіжим пеленгасом.

Повідомлення людей сповнені дрібних, але неймовірно щемливих деталей. Вони згадують про крик чайок, особливий серпневий запах лиману, прохолодний осінній вітер і навіть про набридливих комарів. Усе те, що раніше здавалося буденним або навіть дратівливим, тепер викликає сльози. Люди мріють про прості речі: вийти на прогулянку парком Шмідта, зустріти знайомого біля кав’ярні чи просто подивитися на безкрайній морський горизонт, де за п’ять метрів не видно протилежного берега.

Реальність окупації

Поки одні сумують за містом на відстані, інші змушені залишатися в окупації. І їхні проблеми мають зовсім інший характер. У коментарях місцеві жителі б’ють на сполох через занепад міської інфраструктури.

У Бердянську катастрофічно не вистачає чистоти. Вулиці розриті через нескінченні та ремонти водопроводу, а колись зелені зони й лісопосадки перетворилися на стихійні сміттєзвалища. Люди буквально задихаються від бруду й благають очистити місто від непотребу, щоб мати можливість дихати свіжим повітрям.

Окрім побутового колапсу, над містом тяжіє важка соціальна криза. Пенсіонери бідкаються, що через окупацію втратили доступ до своїх трудових книжок, через що їм не можуть нарахувати виплати. Головний висновок, який об’єднує і тих, хто виїхав, і тих, хто залишився в окупації, очевидний. Бердянську потрібне звільнення. Люди понад усе чекають на вільне повітря, відсутність загарбників та можливість нарешті повернутися у свій рідний, український Бердянськ.

Читайте також

В яких містах шукати вайб Бердянська – опитування