«Я думала, що моє життя закінчилось у 50, а воно лише починалось». Бердянка про новий початок під час війни

До війни Яна втратила все, що мала, та стояла на руїнах свого життя. Та повномасштабне вторгнення змусило рухатись далі і жінка вистояла це випробування. В листі до редакції «Бердянськ 24» вона поділилась своєю щемкою історією.

«Я прожила в Бердянську майже 50 років і ніколи не була за його межами. Чесно, навіть не хотіла подорожувати, бо мала надто яскраве та повноцінне життя вдома. В мене була чудова робота викладачкою, а пізніше я почала працювати онлайн – репетиторкою англійської мови. 20 років у шлюбі – доволі непоганому, в якому ми народили двох дітей. Родина, робота, зустрічі з подругами на каву, походи в кінотеатр та безліч хобі. Жодного разу я не засумнівалась, чи достатньо хороше в мене життя, бо саме таким воно і було.

Та одного дня все почало рушитись. Діти підросли та роз’їхались на навчання, а нас із чоловіком поглинула криза, яку ми не змогли подолати. За кілька років до війни розлучились. Через стреси здоров’я погіршилось, почалася депресія – і я поставила роботу на паузу. Пізніше мені діагностували злоякісну пухлину грудей.

Я думала, що гірше бути вже не може, аж раптом зателефонувала донька в сльозах: їй діагностували лейкемію. Я не могла повірити, що всі ці випробування відбуваються зі мною – колись щасливою, успішною жінкою.

І я знову думала, що гірше вже точно не буде. Та ранок 24 лютого 2022 року показав: біда не має меж. Вже тоді я відчувала себе зламаною, нездатною до життя. В той момент я повірила, що моє життя закінчилось у 50 років. Можливо, я б не наважилась виїхати з міста, але мені треба було продовжувати лікування. Так я поїхала в Австрію, де вже перебувала моя хвора донька та жили батьки.

Там я почувалася безпорадною, загубленою та чужою. Без чоловіка, без роботи, хвора – та ще й із хворою дитиною на руках. Я вже не вірила, що ця чорна полоса колись закінчиться. В такі моменти це здається нереальним.

Та цей лист не про смерть. Він про віру, надію, любов та життя.

Потроху хвороба доньки почала відступати. Я відчула таке полегшення, що й мій організм пішов на покращення. Згодом лікарі повідомили про ремісію. Я відчула нові сили, повернулося бажання працювати. Нині я знову викладаю онлайн для українців. Окрім того, я знову відчула потребу в стосунках. Пройшло багато часу, перш ніж я наважилась на побачення, і доля подарувала мені прекрасного чоловіка.

Інколи я жартома кажу, що відчуваю себе пташкою Фенікс, яка воскресла з попелу. Майже в 50 років я втратила все, що було дорогим моєму серцю: чоловіка, роботу, здоров’я та спокій. Але сьогодні я маю набагато більше. Моя історія про те, що інколи життя бентежне. Моє почало руйнуватися ще до війни, але війна не стала перешкодою до відновлення.

Я хочу нагадати всім бердянцям: будьте сильними. Навіть коли ви відчуваєте слабкість – знайте, що це нормально. Визнайте це та йдіть далі. Боріться за життя, бо воно варте цього».